Приповісті

Розділ: 8

Хіба мудрість не кличе, | розум не здійма свій голос?
2 На верху горбів при дорозі, | стає вона й на розпуттях.
3 Коло воріт, при вході в місто, | при вході в двері вона голосно гукає:
4 “Це вас я кличу, люди; | до синів людських мій голос.
5 О простодушні, обачности навчайтесь, | і ви, безглузді, ума набирайтесь!
6 Слухайте, бо я про важливе говоритиму, | і з уст моїх вийдуть слова правдиві.
7 Уста мої виповідають правду, | і зло моїм устам огидне.
8 Всі слова уст моїх правдиві, | нема нічого в них нещирого, кривого.
9 Всі вони ясні тому, хто їх розуміє, | і слушні тому, хто придбав знання.
10 Прийміть мою науку, а не срібло, | і радше знання, ніж золото добірне,
11 бо мудрість ліпша понад перли; | ніщо дорогоцінне не зрівняється з нею.
12 Я мудрість, з обачністю я перебуваю; | я посідаю знання розважливе.
13 Страх Господній то ненависть до зла. | Пиху та гордість, лиху поведінку | й уста нещирі я ненавиджу
14 У мене рада й помисл; | я - розум, у мене сила.
15 Мною царі царюють | і князі встановляють право.
16 Мною старшини правлять, | вельможі судять усю землю.
17 Я люблю тих, які мене люблять; | хто шукає мене пильно, той знаходить.
18 Багатство й слава в мене, | постійні блага й справедливість.
19 Плоди мої ліпші від золота, від щирого золота; | прибуток мій - над срібло добірне.
20 Я ходжу путями правди, | стежками права,
21 щоб дати блага тим, які мене люблять, | щоб наповнились їхні скарбниці.
22 Господь створив мене почином путі своєї, | першою з його чинів споконвічних.
23 Я настановлена була від віку, | від початку, раніше, ніж; земля постала;
24 коли не було ще безодень, я народилась, | коли не було ще джерел багатоводних.
25 Перед тим, як були засновані гори, | раніше від пагорбів я народилась;
26 тоді, як він не створив був ще ні землі, ні степу, | ні первнів пилу світового.
27 Як він укріпляв небо, я там була; | як він рисував круг поверх безодні,
28 як він згущав угорі хмари, | як установляв бездонні джерела,
29 як призначав край морю, | щоб води з його берегів не виступали, | як закладав підвалини землі, -
30 я була при ньому, при роботі, | я була його втіхою щоденно, | усміхалась перед ним повсякчасно,
31 гралась на його земному крузі, | моя бо втіха: бути; з людськими синами.
32 Отож, тепер, діти мої, слухайте мене: | щасливі тії, що дороги мої пильнують!
33 Слухайте науки й будьте мудрі, | не гордуйте нею.
34 Щасливий чоловік, що мене слухає, | що день-у-день біля дверей моїх чуває, | біля моїх одвірків стоїть на сторожі!
35 Бо хто мене знаходить, той життя знаходить | й осягає від Господа ласку.
36 Кому ж мене бракує, той свою душу кривдить; | всі мої ненависники - смерть полюбляють.”