Діяння Апостолів

Розділ: 21

І розлучившися з ними, ми попливли простою дорогою і прибули на Кос, а другого дня на Родос, звідси ж - у Патару.
2 Найнявши корабель, що плив у Фінікію, ми сіли і попливли.
3 Коли виринув перед нами Кіпр, ми лишили його ліворуч і попливли в Сирію та й пристали до Тиру, бо там мав корабель скинути вантаж.
4 А знайшовши учнів, ми перебули там сім день. Вони під впливом Духа говорили Павлові не йти в Єрусалим.
5 Коли скінчились нам дні побуту, ми вирушили, і як ми йшли, то нас проводжали всі з жінками і дітьми аж за місто. На березі ми стали на коліна і помолилися.
6 Потім поцілували ми одні одних на прощання і сіли на корабель; вони ж вернулися додому.
7 А ми, скінчивши плавбу, прибули з Тиру у Птолемаїду і, привітавши братів, перебули в них один день.
8 На другий день ми далі вибралися у дорогу і, прибувши в Кесарію, увійшли в дім Филипа євангелиста, одного з сімох, і зосталися в нього.
9 Було ж у нього четверо дочок-дівчат, які пророкували.
10 І коли ми більше днів перебули, якийсь пророк, Агав на ім'я, прибув з Юдеї.
11 Він прийшов до нас і, взявши пояс Павла, зв'язав собі руки й ноги та й мовив: «Святий Дух каже це: Отак юдеї зв'яжуть В Єрусалимі того чоловіка, що йому належить цей пояс, і видадуть в руки поган.»
12 Коли ми це почули, заходилися просити, ми й тамошні, щоб він не йшов до Єрусалиму.
13 Тоді Павло озвався: «Що ви робите, плачучи і надриваючи моє серце? Таж я готовий не тільки бути зв'язаний, але й життя своє покласти в Єрусалимі за ім'я Господа Ісуса.»
14 Коли ж годі було його переконати, ми погодилися, кажучи: «Нехай буде воля Господня.»
15 А по цих днях, узявши клунки, ми пустилися в Єрусалим.
16 Учні з Кесарії теж пішли з нами і привели нас до якогось Мнасона з Кіпру, старого учня, в якого ми мали оселитися.
17 Коли ми прибули в Єрусалим брати радо нас прийняли.
18 На другий день Павло пішов з нами до Якова, де й усі старші зібрались.
19 І, привітавши їх, він розповів їм докладно те, що Бог учинив поміж поганами завдяки його службі.
20 А вони, послухавши, прославляли Бога і сказали йому: «Бачиш, брате, скільки тисяч є між юдеями, що увірували, і всі вони ревнителі закону.
21 Та вони про тебе чули, що ти всіх юдеїв поміж поганами навчаєш відступства від Мойсея, говорячи, щоб не обрізували дітей і не дотримувались звичаїв.
22 Що ж, отже? Люди, певно, збіжаться, бо почують, що ти прибув.
23 Зроби, отже, що ми тобі порадимо. Є тут у нас чотири чоловіки, що зв'язані обітом.
24 Візьми їх, очисться з ними і заплати за них, щоб вони обстригли собі голови, і всі взнають, що це неправда, що вони про тебе чули, а, навпаки, ти також тримаєшся закону.
25 Відносно ж поган, які увірували, то ми послали те, що ухвалили: берегтись ідоложертвенного м'яса, крови, задушеного м'яса та розпусти.»
26 Тоді Павло, взявши тих чоловіків, на другий день очистився з ними, ввійшов у храм й об'явив реченець, за якого, по сповненні днів очищення, за кожного з них мала бути принесена офіра.
27 Якже тих сім день добігало до кінця, юдеї з Азії, побачивши Павла у храмі, збунтували ввесь натовп і наклали на нього руки,
28 гукаючи: «Мужі ізраїльські, на поміч! Ось той, що всіх навчає всюди проти нашого народу, проти закону й проти цього місця! Та мало того: він увів у храм греків і опоганив це святе місце!»
29 Бо бачили перед тим у місті разом з ним Трофима, ефесянина, і гадали, що Павло його впровадив до храму.
30 Тоді заворушилось усе місто, зчинилося збіговисько народу і, схопивши Павла, почали тягнути його з храму й негайно зачинили двері.
31 А як вони хотіли його вбити, дійшла до тисяцького чоти вістка, що ввесь Єрусалим заметушився.
32 Він зараз же з вояками та сотниками бігом на них накинувся; якже ті побачили тисяцького та вояків, перестали Павла бити.
33 Тоді тисяцький, наблизившися до нього, схопив його і звелів зв'язати двома ланцюгами. Потім спитав, хто він такий і що зробив.
34 А в натовпі одні одне, другі друге кричали. Не мігши довідатися чогось певного через метушню, він наказав відвести його у твердиню.
35 Коли Павло дійшов до сходів, - вояки мусіли його нести з приводу розшалілої юрби;
36 народ бо йшов за ним гурмою і кричав: «Геть його!»
37 І коли саме Павла вводили у твердиню, він сказав до тисяцького: «Чи можна мені щось тобі сказати?» Той озвався: «Вмієш по-грецькому?
38 То ти не той єгиптянин, що цими днями збунтував і вивів у пустиню чотири тисячі опришків?»
39 «Я - відповів Павло- юдей із Тарсу, громадянин міста, що не без слави у Кілікії. Дозволь мені, будь ласка, звернутися до народу.»
40 Коли той дозволив, Павло став на сходах, дав знак рукою до народу, а як настала велика тиша, промовив до них єврейською мовою: